Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В., суддів:Гусака О.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - управління МВС) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії управління МВС щодо відмови видати йому довідку про підтвердження права на передбачені статтею 22 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 565-ХІІ) пільги по оплаті житла та всіх видів комунальних послуг і зобов'язати видати таку довідку.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що йому незаконно відмовлено у видачі вказаної довідки, оскільки, отримуючи пенсію за вислугу років, він має право на пільги, передбачені статтею 22 Закону № 565-ХІІ.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі наказу управління МВС від 10 вересня 1998 року № 229 л/с звільнений зі служби в органах внутрішніх справ за власним бажанням на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення). З 16 вересня 1998 року йому призначено пенсію за вислугу років.

У відповідь на звернення ОСОБА_1 листом управління МВС від 10 грудня 2010 року № 14/Ч-271 йому відмовлено у наданні довідки про право на 50-процентну знижку по оплаті жилої площі та комунальних послуг відповідно до статті 22 Закону № 565-ХІІ з посиланням на відсутність правових підстав.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 21 березня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2011 року, позов задовольнив: визнав неправомірною відмову управління МВС у видачі ОСОБА_1 довідки про те, що він має право на пільги, встановлені статтею 22 Закону № 565-ХІІ; зобов'язав управління МВС видати ОСОБА_1 довідку про те, що він має право на зазначені пільги.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 листопада 2013 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), управління МВС зазначає, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції від 18 жовтня 2012 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статті 22 Закону № 565-ХІІ. Просить постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2011 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2013 року скасувати та прийняти нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що заява управління МВС підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції від 18 жовтня 2012 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 22 Закону № 565-ХІІ.

Так, у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що при звільненні працівника міліції з органів внутрішніх справ України на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення за власним бажанням в запас право на збереження пільг, передбачених статтею 22 Закону № 565-ХІІ, на такого працівника не поширюється.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд дійшов іншого висновку і зазначив у своєму рішенні про те, що оскільки працівник міліції, звільнений за власним бажанням відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення, отримує пенсію, призначену відповідно до статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за вислугу років, то він має право на пільги, передбачені статтею 22 Закону № 565-ХІІ.

Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданого для порівняння рішення суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував положення статті 22 Закону № 565-ХІІ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Порядок та умови проходження служби в міліції згідно з частиною першою статті 18 Закону № 565-ХІІ регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

У пункті 64 Положення закріплено перелік підстав для звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби.

Частиною шостою статті 22 Закону № 565-ХІІ визначено підстави, у разі звільнення за якими передбачено право на збереження пільг, встановлених цим Законом, а саме: за віком, хворобою або вислугою років, які відповідають підпунктам «а», «б» пункту 64 Положення.

Таким чином, незалежно від наявності умов для призначення пенсії за вислугу років, перелік яких міститься у статті 12 Закону № 2262-ХІІ, право на збереження установлених Законом № 565-ХІІ пільг має лише працівник міліції, звільнений зі служби з підстав, визначених у статті 22 цього Закону, тобто за віком, хворобою або вислугою років.

Оскільки суди встановили, що ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення - за власним бажанням, тобто не з підстав, передбачених частиною шостою статті 22 Закону № 565-ХІІ, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про неправомірність відмови управління МВС у видачі довідки позивачу про право на пільги.

За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2013 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Проте, установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, про що йдеться в заяві, оскільки відповідно до частини другої статті 243 КАС Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги такі повноваження відповідно до вимог статті 223 КАС має суд касаційної інстанції, справу після скасування оскаржуваної ухвали слід направити на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Судді:В.В. Кривенко О.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов